План заняття:
1. Поняття про реактивність і резистентність і резистентність організму і їх залежність від зовнішнього середовища і від нервової системи.
2. Види реактивності: видова, вікова, індивідуальна.
3. Неспецифічна реактивність. Бар’єрні системи організму.
4. Специфічна реактивність: Імунітет і його види.
5. Специфічна реактивність: алергія її види і фази.
6. Анафілаксія. Місцевий прояв алергії.
Література (основна та додаткова)
1. Налётов Н. А. Патологическая физиология и патологическая анатомия сельськохозяйственых животных. – М.: Агропромиздат, 1991 – с. 34-39
2. Мазуркевич А.Й., Урбанович П.П., Василик Н.С. Патологічна фізіологія і патологічна анатомія тварин. – В.: Нова книга, 2008. – с.54
Реактивність (лат. протидія) - здатність організму відповідати зміною життєдіяльності на вплив навколишнього середовища. Завдяки змінам реактивності в організмі виробляється його резистентність (лат. resisto - опір), тобто, стійкість до хвороботворних чинників. Ці дві властивості організму (відповідати і протистояти) дають можливість тварині існувати у змінених умовах навколишнього середовища.
Реактивність організму виражена в його рухових, кормових, орієнтовних та інших умовах і безумовних рефлексах. А це дозволяє тварині пристосуватися і протистояти дії факторів зовнішнього середовища, інакше тварина гине.
У процесі еволюції разом з ускладненням організації живих істот ускладнилися форми і механізми реактивності. Найбільш проста вона у найпростіших і проявляється тільки в зміні обміну речовин. Це дозволяє їм переносити спеку, зниження навколишньої температури, зменшення кисню і т. д. Так, неблагополучні умови навколишнього середовища для ряду мікробів (сибірської виразки, правця та ін.) викликають перетворення їх на спору, що дає їм можливість зберігати свою життєздатність протягом 20 і більше років. У вищих тварин в реактивності велике значення має центральна нервова система і ендокринні залози. Так, при нестачі кисню частішають дихання, пульс; при перегріванні посилюється тепловіддача і зменшується теплопродукція. Таким чином, реактивність - величина не постійна. Особливо вона змінюється при дії патогенних надзвичайних подразників.
Реактивність і резистентність не завжди змінюються однозначно. Так, при зимовій сплячці тварин реактивність організму знижується, у той час як резистентність його до інфекцій зростає.
Види реактивності.
Під дією умов зовнішнього середовища формуються фізіологічна і патологічна реактивність.
Фізіологічна реактивність залежить від спадковості, статі, віку тварини, від годівлі, навколишньої температури, вмісту кисню та інших факторів середовища, в яких живе тварина. Так, організм самок більш стійкий до нестачі кисню, крововтрат, голодування.
Ранній вік характеризується низькою реактивністю. Це визначається неповним розвитком нервової, ендокринної, імунної та інших систем, зовнішніх і внутрішніх бар'єрів. Найвища реактивність спостерігається у сформованому організмі.
Патологічна реактивність тварин залежить від тих же факторів, що і фізіологічна, але проявляється під дією незвичайних подразників і може бути неспецифічною і специфічною.
Прикладом такої реактивності є стани шоку, наркоз, при дії тепла, холоду і т. д. Так, при травматичному шоку пригнічується фагоцитоз, витривалість до інфекційних і інших подразників, змінюється чутливість до лікарських препаратів.
Впливає на реактивність годівля тварин. Повноцінна годівля підвищує чутливість організму до впливу патогенних факторів. Неякісна, неповноцінна годівля, навпаки, знижує стійкість. Перегрівання, переохолодження (особливо різкі), надмірна експлуатація тваринного знижують стійкість організму, пригнічують його захисні механізми. Подібні зміни спостерігаються навесні і восени у зв'язку з різкими змінами температури, вологості, атмосферного тиску. Послаблюють реактивність також отруєння, надмірна дія ультрафіолетових променів.
Залежність реактивності організму від стану нервової та ендокринної систем.
Завдяки нервовій системі, особливо її вищих відділів - кори головного мозку, здійснюється зв'язок організму із зовнішнім світом. Тому реактивність організму на різні впливи навколишнього середовища прямо залежить від стану нервової системи. При збудженні значно підвищується реактивність навіть на слабкі подразники і частіше виникають захворювання шкіри, шлунково-кишкового тракту, органів дихання і т. д. Наркоз і сон в декілька раз знижують реакцію організму на дію холоду, електричного струму, різних отрут і т. д.
У механізмі реактивності мають значення і ендокринні залози: гіпофіз, наднирники, щитовидна та ін. Пригнічення їх функції знижує реактивність організму і, навпаки, підвищення їх активності посилює реакцію організму на подразнення.
Бар'єрні системи організму.
Для протидії подразникам є ряд неспецифічних захисних механізмів (бар'єрів). До бар'єрних органів належать: шкіра і шерсть, які утворюють механічну перешкоду і виділяють антибактеріальні хімічні речовини (молочно кислоту, що міститься в поті і секреті сальних залоз); ротова порожнина, де є ряд ферментів, що знаходяться в слині; слізні залози утворюють сльози, що містять лізоцим, здатний вбивати деякі мікроби навіть у розведенні 1:10 000 000; слизові оболонки, які мають війки для очищення від сторонніх частинок, а в їх слизі знаходяться антибактеріальні речовини; кисла реакція шлунка сприяє нейтралізації багатьох шкідливих речовин і мікробів; кишечник містить мікрофлору, яка згубно діє на сторонніх мікробів. Бере участь у цьому процесі і жовч.
Якщо шкідливий подразник зберігає свою патогенність і проникає в кров і внутрішні органи, то включаються внутрішні бар'єри: лімфатичні вузли, печінка, селезінка, кістковий мозок, гематоенцефалічний бар'єр.
Найважливіша внутрішня захисна реакція організму фагоцитоз (внутрішньоклітинне переварювання мікроорганізмів і мертвої тканини). Вчення про фагоцитоз створив великий російський вчений І. І. Мечников.
Фагоцитоз (грец. фаго- пожираю, цитос - клітина) здатність клітин - фагоцитів захоплювати, поглинати і перетравлювати чужорідні мікроби і клітини тканин. До фагоцитів відносять: лейкоцити, гістіоцити, тучні клітини, плазматичні клітини і т. д.
Специфічна реактивність визначається здатністю організму відповідати на речовини білкової і небілкової природи утворенням антитіл. Таку реактивність називають імунологічною. Вона забезпечує алергію, імунітет.
Імунітет (лат. іmmunitas - звільняти) - несприйнятливість організму до захворювання завдяки утвореним в організмі антитілам.
Антитіла можуть викликати і підвищену реакцію на повторний вплив одних і тих же речовин - алергію (грец. аллос - інший, ергон - дія).