Пошук

Вхід на сайт

Календар

«  Грудень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Атрофія (грецьк. а - заперечення, trophe - живлю) - прижиттєве зменшення об'єму клітин, тканин або органів з послабленням їх функції в результаті загального або місцевого порушення живлення і зниження інтенсивного обміну речовин. На відміну від атрофії природжене недорозвинення органу називається гіпоплазією (грецьк. hypo - мало, plasis - утворення).

Розрізняють загальну і місцеву, фізіологічну і патологічну атрофії. Загальна атрофія, або виснаження, може бути аліментарною або наслідком інших захворювань. Виснаження у важкій мірі з прогресуючою інтоксикацією називається кахексією (грецьк. kakos - поганий, exis - стан) або маразмом (marasmos - виснаження). Місцева атрофія виникає від різноманітних причин. Розрізняють наступні види місцевої атрофії : 1) дисфункціональна; 2) від недостатності кровопостачання (дисциркуляторная або ангіогенна); 3) від тиску; 4) нейротична; 5) дисгормональна; 6) під впливом фізичних і хімічних чинників.

АТРОФІЯ ПЕЧІНКИ ПРИ ГОСТРІЙ ВЕНОЗНІЙ ГІПЕРЕМІЇ

Атрофія печінкових клітин і балок походить від стискання їх синусоїдальними капілярами, переповненими кров'ю внаслідок венозної гіперемії при серцевій недостатності або місцевому розладі кровообігу.

Макроскопічно печінка збільшена, ущільнена, темно-червоного кольору, а при наповненні кров'ю тільки центру дольок набуває мозаїчного або мускатного малюноку.

Мікроскопічно центральні вени, синусоїдальні капіляри, особливо в центральній частині дольок, а також великі вени міждолькової сполучної тканини розширені, заповнені кров'ю. В результаті стискання розширеними капілярами печінкові балки розсунені, вузькі, атрофовані; ближче до центру будова їх зруйнована. Головним чином зменшений об'єм цитоплазми гепатоцитів і в меншій мірі ядер.

Клінічне значення. Атрофія печінки - зворотний процес. При усуненні її причини орган може відновлюватися в морфофункціональному відношенні. При хронічному перебігу внаслідок застійної гіперемії можливий розвиток застійного цирозу печінки.

Хронічна атрофія безповоротна.

БУРА АТРОФІЯ ПЕЧІНКИ

Атрофія печінки з накопиченням в гепатоцитах пігменту ліпофусцину (грецьк. lipos - жир, лат. fuscus - бурий) спостерігається при сильно вираженому виснаженні організму - тривалому голодуванні або хронічних захворюваннях, а також у старих тварин (стареча атрофія як безповоротний процес).

Макроскопічно печінка зменшена в об'ємі, щільна, темно-коричневого або бурою кольору, з вираженою дольковою структурою.

Мікроскопічно відмічають стоншування печінкових балок з порушенням радіального розташування їх в центрі, зменшення об'єму гепатоцитів, що набувають неправильно округлої або овальної форми, частковий розпад їх. Зменшується також об'єм ядер гепатоцитів, які через конденсацію хроматину фарбуються темніше. Печінкові капіляри розширені. У цитоплазмі атрофованих гепатоцитів, переважно навколо ядер, накопичуються дрібні жовтувато-бурі зерна пігменту ліпофусцину, який надає органу коричнево-бурий колір.

Клінічне значення. Бура атрофія при сильно вираженому розвитку і у старих тварин є безповоротним процесом.

БУРА АТРОФІЯ СЕРЦЕВОГО М'ЯЗУ

Зазвичай поєднується з бурою атрофією печінки.

Макроскопічно міокард зменшений в об'ємі, іржавинно-бурого кольору.

Мікроскопічно відмічають стоншування (атрофія) м'язових волокон, згладженння поперечної смугастості, накопичення гранул пігменту ліпофусцину у вигляді дрібних бурих зерняток в саркоплазмі по полюсах ядер, а у важких випадках по усьому волокну; зустрічаються витягнуті, темні, деформовані, зморщені ядра; місцями видно повну атрофію м'язових волокон.

Клінічне значення. Бура атрофія серця супроводжується функціональною недостатністю органу.

АТРОФІЯ АЛЬВЕОЛЯРНИХ ПЕРЕГОРОДОК ПРИ ЕМФІЗЕМІ ЛЕГЕНІВ

Гостра або хронічна емфізема (переповнювання повітрям легенів) особливо часто спостерігається при важкій роботі або як компенсаторний процес при різних захворюваннях легенів (бронхіти, пневмонії та ін.) і серцевій недостатності. Тривале розтягування і тиск на перегородки повітряних мас, що скупчилися, призводять до стоншування перегородок.

Макроскопічно легені тотально або частково збільшені в об'ємі, блідо-рожевого кольору, пухкої консистенції, при натисканні виникає крепітація (тріск) повітряних бульбашок, що переміщаються. Іноді сильно виражені емфізематозні ділянки виступають над загальною поверхнею легені у вигляді повітряних бульбашок з тонкою стінкою з атрофованої легеневої тканини.

Мікроскопічно видно нерівномірно розширені порожнини альвеол і стоншені, атрофовані перегородки між ними з колбоподібним здуттям на кінцях у зв'язку із скороченням еластичних волокон.

Клінічне значення. Атрофія альвеолярних перегородок при емфіземі легенів супроводжується функціональною недостатністю органу (гіпоксією, задишкою). У хронічних випадках еластичний каркас легені і пошкоджені альвеоли повністю не відновлюються.