Пошук

Вхід на сайт

Календар

«  Червень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

РОЗТИН ЧЕРЕВНОЇ ПОРОЖНИНИ

Відсепарувавши препуціальний мішок з статевим членом до сідничної вирізки у трупів самців і вим'я у самок, якщо воно складається з двох долей, перший, поздовжній; розріз черевної стінки починають безпосередньо від заднього краю мечоподібного хряща грудної кістки і ведуть по білій лінії або паралельно, відступивши від неї вправо або вліво на 2 см, протилежно тому бокові, на який нахилений труп, що застерігає витікання рідини з черевної порожнини на випадок її накопичення. Розріз черевної стінки проводять до лобкового зрощення.

З метою запобігання пошкодження нерідко надмірно роздутого газами і рідким вмістом шлунково-кишкового тракту розріз черевної стінки необхідно робити обережно, пошарово, держачи лезо секційного ножа або скальпеля паралельно поверхні черевної стінки. При цьому спочатку роблять розріз м'язового і жирового шару стінки до очеревини, починаючи від заднього краю мечоподібного хряща розміром до 5 см, а очеревину протикають пальцями або тупим кінцем скальпеля. Далі розріз черевної стінки проводять під контролем введених в черевну порожнину через первинний розріз вказівного і середнього пальців лівої (правої) руки. Розсунувши вилоподібно введені в черевну порожнину пальці і поверши руку так, щоб тильною поверхнею пальців відтискувати кишки, між розведеними пальцями або дещо вперед їх проводять секційний ніж, роблячи розріз черевної стінки по вище відміченому напрямку до лобкового зрощення.

На трупах великих тварин при надмірно здутій черевній порожнині після первинного розрізу черевної стінки в ділянці мечоподібного хряща буває тяжко і незручно проводити дальший розріз черевної стінки під контролем введених в черевну порожнину пальців, а тому рекомендується в таких випадках продовжувати розріз паралельно білій лінії до лобкового зрощення окремими короткими натискуваннями ножа, проникаючи тільки через м'язовий і жировий шар, а очеревина піт тиском шлунково-кишкового тракту розриваються, як правило, сама або після незначного пошкодження її пальцями чи тупим кінцем ножа.

Коли випадково, незважаючи на перестороги, розтинаючи пошкоджують стінку шлунка або кишечника, показником чого є вихід з шумом в черевну порожнину і назовні кишечник газів і рідин, необхідно раптово пінцетом або рукою захопити пошкоджену петлю кишки, стінку шлунка і накласти лігатуру, щоб запобігти виділенню вмісту шлунка і кишечника, яке може забруднити нутрощі і утруднити дальше дослідження та потрапити на обличчя особи, яка розтинає.

Перпендикулярно першому проводять два поперечних розрізи черевної стінки з правої і лівої сторін позаду пупка, біля останнього ребра, до поперечних відростків поперекових хребців. Якщо в черевній порожнині виявлено наявність рідини, то поперечні розрізи проводять спочатку до її рівня і продовжують по мірі вибирання рідини в мірний посуд.

Таким чином, з одержаних чотирьох клаптів черевної стінки два задні відвертають назад, два передні у дрібних тварин залишають на місці, а у великих відвертають на грудну кістку або відрізають по реберній дузі.

Виявлені на черевній стінці патологічні процеси (рани, абсцеси, пухлини) обминають, проводячи розріз стінки; спайки і зрощення очеревини з нутрощами обережно розділяють рукою або ножем, а ще краще для наступного дослідження відпрепарувати очеревину в цій ділянці або відрізати частину черевної стінки, щоб остання залишилася в зв'язку з нутрощами. При загальному огляді черевної порожнини звертають увагу на її вміст, положення і зовнішній вигляд органів, висоту стояння діафрагми.

Вміст черевної порожнини. Фізіологічно нормальним є наявність у черевній і тазовій порожнинах невеликої кількості прозорої, безкольорової або світло-жовтого кольору серозної рідини, яка зволожує паріетальний (пристіночний) і вісцеральний (що покриває органи) листки серозної оболонки. Цю рідину можна виявити, відсуваючи нутрощі на бік. Після смерті тварини кількість транссудату в черевній порожнині збільшується за рахунок транссудації його з переповнених кров'ю венозних судин. Посмертний транссудат легко виявити і відрізнити від запального ексудату, тому що він являє собою дещо каламутну червонуватого кольору рідину а очеревина гладенька і блискуча. Чужорідним вмістом черевної порожнини можуть бути гази, транссудат, ексудат, паразити, чужорідні предмети, кров, сеча, жовч, харчові і калові маси, муміфікований плід, а у птахів яйця.

Гази в черевній порожнині можуть утворюватися при житті тварини, проникати в порожнину з травного тракту внаслідок прижиттєвого або посмертного розриву його стінки, а також при розкладі трупа. Якщо при розтині черевної порожнини спостерігається виділення газів, необхідно визначити їх запах, оскільки по характеру запаху можна до деякої міри судити про його природу. Так кислий, фекальний запах газів свідчить про порушення цілості стінки травного тракту, гнильний запах – про наявність гнійних процесів на очеревині (гнійний перитоніт), гнильний трупний запах – про початок трупного розпаду, запах гіркого мигдалю – про отруєння ціанистим калієм або синильною кислотою. При отруєнні миш'яком відчувається запах часнику, фосфором – запах цибулі, при цукровому діабеті – запах спілих овочів.

При хворобах серця, емфіземах легень, цирозах печінки, особливо паразитарного походження, хронічних нефритах, порушенні функції щитовидної залози, розладах сольового обміну можуть розвиватися водянки, в тому числі і водянка черевної порожнини (Ascites), при якій у черевній порожнині може накопичуватися у свиней до 30 л, коней і великої рогатої худоби – до 50-100, овець і кіз – до 30-48, собак – 20, котів – 1-2,5 л транссудату.

Транссудат при водянках – безкольорова або блідо-жовтого кольору рідина, яка при хронічному перебігу дещо каламутніє, з вмістом білка від 0,5 до 2,5 відсотків і питомою вагою 1,006-1,018. Накопичення ексудату в черевній порожнині зумовлюється запаленням очеревини (Peritonitis). Ексудат може бути серозним, який відрізняється від транссудату значно більшим вмістом білка (3-5%), серозно-фібринозним, серозно-геморагічним, гнійним, іхорозним. При перитонітах, крім наявності характерного ексудату, знаходять глибокі ураження очеревини.

Кров у черевній порожнині зустрічається при тяжких травмах і розривах печінки, селезінки, великих кровоносних судин, матки і виявляється у вигляді темно-червоного кольору згустків.

При розривах сечового міхура в черевній порожнині накопичується сеча з специфічним для неї запахом, а розриви жовчного міхура або жовчних протоків відповідно обумовлюють накопичення зеленуватого кольору жовчі.

Кормові і калові маси потрапляють у черевну порожнину при прижиттєвому або посмертному розривах шлунка чи кишечника.

У черевній порожнині можуть зустрічатися паразити, серед яких частіше фасціоли, дикроцелії, пухирчасті форми ехінококу, цистицеркоз печінки і серозних покривів.

Закінчивши огляд черевної порожнини на виявлення стороннього вмісту, переходять до визначення положення і зовнішнього вигляду органів, порівнюючи з анатомічно нормальним.

У свиней при розтині черевної порожнини в спинному положенні трупа і анатомічно нормальному розміщенні органів видно: закруток ободової кишки, який займає середню і задню третину черевної порожнини, частину петель тонкого відділу кишечника з правого боку задньої частини черевної і тазової порожнин, сліпу кишку в лівій поперековій ділянці і загин її в правій половині тазової порожнини, верхівку сечового міхура при його наповненні, велику кривизну шлунка, частину правої і середньої долей печінки та вентральну третину селезінки.

Під впливом різноманітних етіологічних факторів можуть розвиватися численні патологічні процеси і виникати патологічні стани, які викликають зміни положення органів.

Найчастіше спостерігаються зміни анатомічно нормального положення кишечника при заворотах, перекрученнях, інвагінаціях, грижах, випадінні, закупорках і метеоризмі. Такі зміни положення кишечника можуть бути як прижиттєвого, так і посмертного походження.

При зміщеннях кишечника, що виникли після смерті тварини, не спостерігається ніяких морфологічних змін, в той час як прижиттєві дають патологічну картину, яка характеризується темно-червоним з фіолетовим відтінком забарвлення стінки кишечника внаслідок застійного геморагічного інфаркту, значним її потовщенням, розвитком драглистих застійних набряків брижі і ураженої кишкової стінки, здуттям його та перекрученням брижі. На брижі можуть виникати розлади кровообігу у вигляд ін'єкції судин, розвиватися пухлини, пузиркові форми глистів, ворсинчасті розрощення, як наслідок хронічних перитонітів, накопичення між серозними листками брижі харчових мас при розриві кишок тощо.

Іноді спостерігаються зміщення нирок (блукаюча нирка), селезінки, печінки, матки, яєчників; зміни їх розміру при явищах атрофії і гіпертрофії, зовнішнього вигляду і кольору при дистрофічних, запальних та застійних процесах.

Звертають увагу на стан вісцерального і парієтального листків очеревини. Нормальна очеревина гладенька, блискуча, безкольорова. При запальних процесах (перитонітах) серозний покрив очеревини шорсткий, матовий, потовщений, гіперемований. На очеревині не рідко спостерігаються явища посмертної імбібіції жовчі в ділянці жовчного міхура, крововиливи під серозну оболонку, напластування фібрину, гною, інфекційні гранульоми (туберкульозні перлини).

Висота стояння діафрагми. Закінчивши загальний огляд черевної порожнини, визначають висоту стояння діафрагми шляхом введення руки в черевну порожнину почергово, з лівого і правого боку до ділянки найбільш відділеної точки діафрагми, притискуючи її до грудної стінки в цьому місці. Одночасно другою рукою із зовнішнього боку відраховують ребра до рівня стояння діафрагми, визначеного рукою, що введена в черевну порожнину.

Нормальне стояння діафрагми на рівні 7-го ребра.

Зміщення діафрагми з анатомічно нормального положення може бути двостороннім і одностороннім та проявлятися у вигляді високого стояння, коли діафрагма зміщується в грудну порожнину, і низького стояння – зміщення діафрагми в черевну порожнину. Двостороннє високе стояння діафрагми викликається підвищеним внутрічеревним тиском, який обумовлюється метеоризмом кишечника, гострим розширенням і переповненням шлунка, накопиченням у черевній порожнині транссудату і ексудату, пухлинами, розтягнутою маткою, збільшеними проти норми паренхіматозними органами.

Одностороннє високе стояння діафрагми виникає при атрофічних процесах в одній з порожнин легенів (цирози, ателектаз, рубцеве стягання легенів після запальних процесів).

Низьке стояння діафрагми обумовлюється підвищеним тиском збоку грудної порожнини при ексудативних плевритах, гідротораксі, пневмотораксі, емфіземі легень, гепатизації легень, гідроперикардитах, ексудативних перикардитах.

При високому стоянні діафрагми остання вип'ячується в грудну порожнину до рівня 6-5-го ребра, а при низькому стоянні до рівня 8-9-го ребра.