Пошук

Вхід на сайт

Календар

«  Березень 2024  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

     Емболія (грец. емболейн - вкидання, закупорка) - закупорка судин щільними, рідкими, газоподібними частинками, принесеними  крові. Ці частини можуть бути ендогенного і екзогенного походження.

     До емболії ендогенного походження відносять тромбоемболію (розвивається в результаті відриву тромбу або його частин з подальшою закупоркою нижележачих судин меншого діаметра), жирову емболію (закупорка судин крапельками жиру, що потрапили при пошкодженні трубчастих кісток підшкірної клітковини і т. д.) і тканинну емболію (закупорка судин шматочками тканини при її пошкодженні). Частіше виявляються шматочки мертвілої тканини або злоякісної пухлини.

     До екзогенної емболії відносять повітряну емболію (виникає при ін'єкції лікарських речовин з повітрям і при пораненні великих вен, куди засмоктується атмосферне повітря), емболію сторонніми предметами (волокнами марлі, вати і т. д.) і бактеріальну (паразитарну) емболію (виникає при закупорці судин паразитами або бактеріями).

     Завершення і наслідки емболії різні. Вони залежать від причини, наявності колатералей, життєвої важливості органу. Так, при емболії артерій малого кола кровообігу може статися закупорка гілок легеневої артерії з тяжкими наслідками для організму.

     Кровотеча (геморагія) - вихід крові з кровоносної судини.

     Причини: розрив судинної стінки при травмах; роз'їдання судин при виразках, нагноєння при туберкульозі, сапі, при інвазіях (делафондіоз коней), злоякісні новоутвореннях, підвищена проникність судин (бешиха, сибірська виразка і т. д.).

     Розрізняють кровотечу зовнішню, внутрішню, артеріальну, венозну і капілярну. На відміну від зовнішньої кровотечі внутрішня є найбільш небезпечно для організму через несвоєчасне виявлення і труднощі його зупинки.

     При артеріальній кровотечі кров витікає сильним переривчастим струменем, колір її яскраво-червоний.

     При венозній кровотечі потік крові слабший, без пульсації, колір крові темно-червоний.

     Капілярна кровотеча характеризується появою крапель крові (наприклад, при саднах шкіри).

     При крововтратах зменшується об’єм  циркулюючої крові, падає кров'яний тиск, зменшується кількість еритроцитів і лейкоцитів, що призводить до недостатку кисню в тканинах, зниження захисних (фагоцитарних) властивостей крові і тяжких наслідків в цілому для організму. Однак кровотеча і пов'язана з ним крововтрата викликає ряд компенсаторних реакцій з боку організму: вихід крові з депо, звуження периферичних судин і перерозподіл крові в бік збільшення її у внутрішніх життєво важливих органах (серце, головний мозок), надходження в кровоносні судини лімфи і тканинної рідини; збільшується кількість формених елементів крові (гемопоез), частішають дихання і серцебиття, що компенсує надходження в тканини кисню, активізується додаткова система крові.

     Якщо при кровотечі кров накопичується в тканинах, то говорять про крововилив.

     Скупчення згорнутої крові в тканинах без порушеня цілісності їх покриву називається гематомою. Гематоми можуть мати розміри від горошини до кулака дорослої людини (і більше). Великі плоскі крововиливи в шкірі або слизових оболонках - синці. Вони мають добре окреслені межі, яскраво-червоний колір, в подальшому синіють, набувають жовтувате, коричневе, оранжеве забарвлення, поступово зникають.

     За формою і площою крововиливи ділять на крапкові (петехії та екхімози), плямисті, смугасті. Дрібні (крапкові, плямисті) крововиливи мають різко окреслені межі, яскраво-червоний колір, при натисканні ножем не зникають. На відміну від гіперемійованих дрібних судин при натисканні тильною стороною ножа кров зникає, потім з'являється знову. При імбібіції (посмертне просочування тканин гемоглобіном) контури плям нечіткі, змиті, темно- або сіро-червоного кольору.

     Наслідки кровотечі неоднозначні і залежать від пошкодженої судини (артерія, вена, капіляр), швидкості кровотечі та кількості втраченої крові, стану організму і т. д. Важкі порушення в організмі відмічають при втраті 30% і більше циркулюючої крові. Втрата 50-60% крові різко знижує кров'яний тиск, кисневе живлення і настає смерть.

     При тривалих (хронічних), але незначних втратах крові знижується кількість еритроцитів і гемоглобіну, настає кисневе голодування, зниження життєвої діяльності, розвивається загальна анемія з тяжкими наслідками для організму.

     Порушення лімфообігу. Проявляється застоєм лімфи в лімфатичних судинах, витіканням її за межі судин, закупоркою лімфатичних судин емболами.

     Застій лімфи зустрічається у великих судинах брижі і грудному лімфотоку.

     Причини: здавлювання лімфатичних судин пухлинами, рубцями, паразитами і т. д. При переповненні лімфою судини мають сірувато-білий колір зі звивистими ходами. На розрізі виділяється каламутна водяниста рідина - лімфа.

     Лімфотеча спостерігається і за життя тварин, коли пошкоджується стінка великої судини механичними, фізичними, хімічними або біологічними факторами. При цьому лімфа накопичується в грудній або черевній порожнинах або виділяється назовні.

     Емболія лімфатичних судин викликається частинками разплавленої тканини, частинками злоякісних пухлин при проростанні ними лімфатичних судин, гнійними масами, грибами, паразитами і т. д. Це призводить до потрапляння їх в лімфовузли і далі по судинах розносяться по організму. Тому для патологоанатомічної діагностики захворювань велике значення має стан лімфовузлів.

      Набряки і водянки. Це порушення циркуляції тканинної рідини. Рідка частина крові, проходячи через капілярну стінку, накопичується в міжклітинних і міжтканиних просторах. Тут вона називається тканинною рідиною, яка поступово оновлюється. Під дією різних причин (збільшення рідини в крові, порушення проникності капілярної стінки і т.д.) скупчення тканинної рідини збільшується і утворюються набряки і водянки.

     Набряк - надлишкове скупчення рідини в тканинах - трансудату ( водянистий, безбарвний, злегка мутнуватий, містить до 3% білка, солі і воду).

     Залежно від причин, що викликали набряки, їх ділять на застійні, ниркові, токсичні, запальні, кахексичні, ендокринні та нейротрофічні.

     Застійні набряки відмічають при венозних і лімфатичних застоях, викликаних здавленням судин, недостаньою діяльністю серця і т. д. Порушення відтоку венозної крові збільшує механічний тиск в капілярах, підсилює надходження рідини в тканини. У цих судинах змінюється обмін речовин, накопичуються продукти обміну (СО2) - все це збільшує прпружність і проникність судин. У тканинах збільшується і колоїдно-осмотичний тиск через накопичення солей і білка. Але основний фактор утворення набряку - підвищення гідростатичного тиску.

     Ниркові набряки виникають при захворюваннях нирок, що призводить до виділення білка з крові і скупченню в тканинах хлористого натрію. Ці фактори в основному визначають затримку води в тканинах організму.

     Токсичні набряки проявляються при отруєнні газами (хлор, аміак). При вдиханні їх розвивається набряк легень, оскільки збільшується проникність капілярної стінки альвеол. Ряд інфекцій (сибірська виразка) викликає інтоксикацію організму з ознаками набряку гортані, глотки і т. д.

     Запальні набряки утворюються внаслідок скупчення солей і розпаду білків у вогнищі запалення. Продукти порушеного обміну при запаленні підвищують проникність судинної стінки. У запаленому вогнищі спостерігають і порушення відтоку венозної крові. Але основний фактор його - підвищення осмотичного тиску в тканинах.

     Кахексичні (голодні) набряки виникають при виснаженні організму, викликані інфекцією, інвазією, пухлиною, недогодовуванні. Основний фактор утворення набряку - ослаблення онкотичного тиску крові через недостатність в ній білка. Вільна від білка кров'яна рідина легко проходить через судини в тканини. При цих захворюваннях порушуються проникність стінки, кровообіг, знижується тонус судин, слабшає серцева діяльність.

     Ендокринні набряки відмічають при ослабленні функції щитовидної залози. Недостатнє надходження йоду (гормонів цієї залози) призводить до порушення тканинного обміну, зміні колоїдів, кровообігу в щитовидній залозі, що викликає утворення слизового набряку - мікседеми.

     Нейротрофічні набряки виникають при порушеннях нервової системи, її трофічної функції. При цьому кровообіг порушується, проникність стінки зростає, накопичуються токсичні речовини, що змінюють обмінні процеси в тканинах.

     Таким чином, різні причини викликають один і той же патологічний процес - набряки.

     Механізм утворення набряків загальний. Набряк - це не захворювання, а ознака (симптом) порушень в організмі. Значення його двояке - патологічний і захисно-фізіологічний.

     Патологічне значення набряку полягає в тому, що в оточених тканинах знижується стійкість до інфекції, порушується кровообіг, спотворюється обмін. Може виникати зневоднення одних і накопичення води в інших клітин. Скупчення рідини в головному мозку загрожує життю тварини.

     Захисно-пристосувальне значення набряку в тому, що підвищений вихід рідини із судин сприяє видаленню непотрібних речовин з крові, затруднюючи їх розповсюдження по організму. В результаті набряку нормалізується осмотичний тиск у тканинах, так як при накопиченні в них солей рідка частина крові у великій кількості надходить із судин, розбавляючи концентрацію солей до норми.

     Клінічні ознаки набряку: збільшення об’єму  ділянки тканини, зниження температури і еластичності тканини, тістуватість її консистенції.

     Розвиваються набряки переважно в волокнистій або пухкій сполучній тканині (в підшкірній клітковинні, в підслизової і міжм'язової тканині). Набряклі тканини збільшуються в об'ємі (набрякання), консистенція їх тістувата, з поверхні розрізу стікає і зіскоблюється водяниста рідина.

     За перебігом набряки можуть бути гострими і хронічним. Перші після усунення фактора, який  викликав їх зникають, другі - приводять до розростання сполучної тканини.

     Водянка - скупчення трансудату в замкнутій природній порожнині.

     Водянка черевної порожнини (асцит) викликається застоєм крові в системі ворітної вени при ураженнях печінки (наприклад, при цирозі, пухлинах печінки), а також при серцевій недостатності.

     Водянка грудної порожнини (гідроторакс) розвивається при набряку легень і порушеннях крово- і лімфообігу грудної порожнини.

     Водянка порожнини серцевої сорочки (гідроперикард) виникає при розладах кровообігу в кровоносній системі серцевого м'яза і в судинах, що відходять від серця.

     Водянка шлуночків мозку (гідроцефалія) пов'язана з порушенням зв’язку внутрімозкових порожнин і кровоносної системи мозку.

     Кількість трансудату в деяких випадках може досягати десятків літрів. Так, в черевній порожнині коней і великої рогатої худоби виявляли 50-100л трансудату, а в порожнинах серцевої сумки - 5-10л. Скупчення транссудату викликає сильне розширення відповідних порожнин (бочкоподібні груди, сильне розширення і відвисання черевної порожнини). Органи, розташовані в ураженій порожнині, стискаються, зміщуються, анемічні. При водянці шлуночків мозку атрофується мозкова речовина. Порушується робота легень, органів травного тракту, здавлених трансудатом. Іноді ці порушення призводять до смерті тварини.

     При усуненні причин трансудат може розсмоктуватися та органи повертаються до нормального стану. Однак швидке виведення транссудата може призвести до колапсу зі смертельним результатом.

     Водянку необхідно відрізняти від трупного трансудату і серозного запалення природних порожнин (грудної, черевної та ін.).

     Трупний транссудат іноді накопичується до декількох літрів. Він завжди має червонувате забарвлення (колір чаю, вина) внаслідок виходження з рідкими частинами крові, гемоглобіну, що виділяється із зруйнованих еритроцитів, а зміщення і здавлювання органів не буває.