Пошук

Вхід на сайт

Календар

«  Січень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

За дослідженням органів грудної порожнини і одержанням відповідного уявлення про характер патологічних змін у цих органах та системах переходять до дослідження вийнятих органів черевної порожнини в такій послідовності.

Селезінка. Відокремивши селезінку від шлунка і лівої нирки шляхом перерізання шлунково-селезінкової і підвішуючої зв'язок, а також сальника, кладуть на секційний стіл воротами вниз і проводять зовнішній огляд, відмічаючи розмір, форму, консистенцію, колір поверхні, стан капсули та наявність можливих нашарувань, нерівностей, рубців як наслідків перенесених інфарктів, абсцесів. Перевернувши селезінку, досліджують лімфатичні вузли і кровоносні судини її. Поклавши орган у попереднє положення, проводять один або кілька поздовжніх розрізів від основи до верхівки через всю паренхіму, залишаючи нерозрізаною протилежну частину капсули, що поліпшує розгляд і демонстрацію поверхні пульпи. Оглядаючи поверхню розрізу, визначають стан пульпи, фолікулів і трабекул, її колір, який може бути червоний, чорно-червоний, строкатість зафарбування, консистенцію, яка визначається пальпацією, характером розрізу, величиною зскрібка. Поверхня розрізу гладенька і суха свідчить за затвердіння органа, нерівна, соковита і зерниста – за розм'якшення його. Проводячи спинкою ножа по поверхні розрізу, роблять зскрібок і по кількості залишеної на ножі пульпи визначають її характер. Зскрібок пульпи може бути незначний, значний і пишний. Звертають увагу на стан трабекул, які виступають у вигляді білуватих смужок і можуть потовщуватися при атрофічних або згладжуватися при гіперплазичних процесах селезінки. Різке збільшення селезінки, розм'якшення пульпи, крововиливи в капсулу, згладжування трабекул, пишний зскрібок пульпи мають важливе діагностичне значення при багатьох септичних захворюваннях. Надмірно великого розміру досягає селезінка при лейкозах, проте пульпа стає щільною. Зменшення селезінки настає у старих, виснажених тварин.

Печінка. Дослідження печінки до відділення її від шлунка і дванадцятипалої кишки починають з жовчних проток, судин (печінкової артерії і ворітної вени) і портальних лімфатичних вузлів, оглядаючи їх зовні і на розрізі.

Після цього печінку відділяють від навколишніх органів, перерізаючи печінково-діафрагмальні, шлунково-печінкові і печінково-дванадцятипалу зв'язки і кладуть вісцеральною поверхнею на секційний стіл. Печінка у свиней буро-червоного кольору, щільної консистенції, за зовнішнім виглядом відрізняється від такої інших тварин тим, що, крім основних долей (правої, лівої і середньої, яка поділена на квадратну і хвостову), права і ліва поділені додатковими вирізками на латеральну і медіальну долі. Оглядаючи печінку, визначають її форму, розмір, кількість долей, вагу, яка становить у свиней 1–2,4 кг, стан країв, який може бути загостреним і шкірястим при атрофічних і анемічних процесах та притуплений при амілоїдозі, жировій дистрофії, запальних процесах, гіпертрофічному цирозі, гіперемії печінки; колір, який різко змінюється при жировій інфільтрації (стаючи жовтого забарвлення), амілоїдозі, жовтяниці, анеміях і метеоризмі. Пальпацією встановлюють консистенцію, рівність і горбистість поверхні печінки.

При зовнішньому огляді і особливо на розрізі, який проводять через ліву і праву долі від випуклої до задньої тонкої поверхні, визначають, крім кольору і консистенції, кровонаповнення печінки, блиск, малюнок і величину дольок, які яскраво виражені у свиней, можливі туберкульозні ураження у вигляді перероджених вузликів, пухлин (аденоми, саркоми, карциноми), глинясті ураження. Оглядаючи жовчний міхур та жовчні протоки як зовні, так і на розрізі, визначають ступінь наповнення, характер жовчі, стан слизової оболонки.

Підшлункова залоза. В підшлунковій залозі розрізняють тіло, дві гілки і дві протоки – головну і додаткову. Зовнішнім оглядом визначають розмір, колір, консистенцію, а в необхідних випадках і вагу залози. Розтинаючи підшлункову залозу, більш детально розглядають колір і консистенцію, ступінь кровонаповнення та .малюнок, який може бути яскраво зернистим або згладженим.

Наднирники. Відділивши надниркові залози від нирок і звільнивши їх від жиру, визначають форму і розмір, враховуючи, що ліва залоза довша і має форму сплющеного овала, а права коротша і ширша. Проводячи кілька (3-4) поперечних розрізів, визначають товщину і колір кіркового і мозкового шару, а також можливі перероджені вузлики туберкульозного походження.

Нирки. Знімають жирову капсулу з одночасним визначенням кількості і якості жиру, а далі оглядають по черзі ліву, а потім праву нирку, звертаючи увагу на форму, стан фіброзної капсули, колір, консистенцію, вигляд з поверхні. Під впливом різноманітних патологічних процесів можуть спостерігатися крововиливи як у жирову, так і у фіброзну капсули нирок. В нирках можуть виникати зміни форми, розміру. Збільшуються нирки в розмірі при гострих запальних процесах, жировій дистрофії і, навпаки, зменшуються в розмірі при атрофії, виснаженні, анемії, хронічних нефритах. З гладеньких у нормі при хронічних фіброзних нефритах нирки стають горбкуваті, капсула знімається важко. При гнійному запаленні нирок на поверхні виступають поодинокі або численні напівсферичної форми вип'ячування з явищами флуктуації, наповнені гноєм вершкоподібної консистенції.

Розріз капсули, нирки свиней та інших дрібних тварин, проводять, утримуючи її в руці воротами до долоні, по випуклій поверхні від одного кінця до другого, повертаючи нирку навколо поперечної вісі. Захопивши краї розрізаної фіброзної капсули знімають її до воріт нирок як з одного, так і з другого боку. При цьому важливо звернути увагу, як знімається капсула, чи немає зрощень між нею і тканиною нирок. Оглядаючи внутрішню поверхню капсули і поверхню нирок, визначають колір, характер поверхні (гладенька, горбкувата), наявність кіст, рубців, а потім проводять розріз нирки на дві поздовжні половини. Відповідно розгорнувши половинки розрізаної нирки, визначають вираженість або стертість границь між кірковим і мозковим шаром, колір кіркового шару, який від темно-червоно-коричневого в нормі може стати темно-червоним або темно-вишневим із значним витіком крові на розрізі внаслідок застійної гіперемії, жовто-сірим при ожирінні канальцевого епітелію, тьмяно-сірим при зернистій дистрофії, твердим і блідим з восковидною поверхнею при амілоїдозі, крововиливи і строкатість зафарбування кіркового шару. Оглядаючи мозковий шар, звертають увагу на колір, консистенцію, конфігурацію пірамід і розміри сосочків. Досліджуючи ниркову миску, відмічають розмір, вміст, стан слизової оболонки (потовщена, гладенька, горбкувата, гіперемована, наявність крововиливів, нашарувань плівок фібрину та інше), наявність сечових каменів, Разом з нирковою мискою оглядають сечоводи та стан стінки в цілому, стан слизової оболонки та можливі закупорки каменями.

Сечовий міхур і сечівник. Відокремивши сечовий міхур з статевим членом у самців і сечовий міхур у самок від навколишніх тканин і органів, проводять зовнішній їх огляд, звертаючи увагу на ступінь наповнення сечового міхура сечею, стан стінки, а потім проводять розріз тупокінцевими ножицями сечівника і статевого члена по його вентральній стінці з наступним переходом на вентральну стінку сечового міхура. Наявну сечу збирають у мірний посуд і визначають її кількість та якість. Оглядають слизову оболонку сечівника, слизову і стінку в цілому сечового міхура. Слизова оболонка сечового міхура може бути гладенька, складчаста, потовщена, покрита слизисто-гнійними масами, плівками фібрину з наявністю крововиливів в слизову і підслизову. Одночасно в самців оглядають статеві залози (передміхурову, цибулинні і міхурцевидні). При необхідності проводять огляд і дослідження сім'яників і їх придатків.

Розтин і дослідження сечового міхура у самок проводиться подібно, як і в самців.

Яєчники і фаллопієві труби. Оглядаючи яєчники, визначають їх форму і величину, вигляд поверхні до їх воріт, визначають консистенцію, колір, ділянки фіброзного затвердіння, наявність кіст, жовтих тіл, пухлин, запальних вогнищ. Фаллопієві труби при потребі розтинають гострокінцевими ножицями.

Піхва і матка. Піхву розтинають по середній лінії верхньої стінки, визначаючи ширину порожнини, характер вмісту, колір, блиск, рівність, вологість або сухість слизової оболонки, наявність виразок, пухирців, пухлин, крововиливів, туберкульозних уражень тощо.

Проводячи зовнішній огляд матки, звертають увагу на стан серозної оболонки, широких маточних зв'язок і навколишньої пухкої клітковини з кровоносними та лімфатичними судинами і лімфатичними вузлами. Розтин матки проводять кишковими ножицями через верхню стінку шийки матки і потім продовжують розріз рогів матки. Вага матки свині коливається від 120 до 1100 грамів.

Провівши розтин матки, визначають величину порожнини (гіпертрофія, атрофія), характер вмісту, стан слизової оболонки, порівнюючи з нормальним (червоно-сірого кольору з гладенькою, напівпрозорою поверхнею), наявність крововиливів. Оглядаючи на розрізі стінку матки в цілому, роблять висновок про стан м'язів, судин, наявність розривів. Розтинаючи вагітну матку, досліджують навколоплідну рідину, плодові оболонки, величину плода і його стан, пупковий канатик, а при потребі проводять розтин плода.

Шлунково-кишковий тракт. Для детального огляду і дослідження шлунково-кишкового тракту трупа свині та інших видів дрібних тварин необхідно після огляду брижі і мезентеріальних лімфатичних вузлів відсепарувати кишечник від брижі на всьому його протязі. Після цього відділяють шлунок і дванадцятипалу кишку від решти кишечника в ділянці S-подібної звивини, а решта тонкого і товстого відділу кишечника досліджується окремо.

Шлунок і дванадцятипала кишка. Зовнішнім оглядом визначають форму і ступінь наповнення кормовими масами та газами шлунка і дванадцятипалої кишки, вигляд їх серозної оболонки. Записавши виявлені патологічні зміни, приступають до розтину їх, який проводять, починаючи з стравохідного отвору шлунка, ввівши в нього притуплену браншу кишечних ножиць по великій кривизні до виходу з пілоричного відділу дванадцятипалої кишки, продовжуючи далі розріз стінки відміченої кишки по боці, протилежному місцю прикріплення брижі, щоб не пошкодити дивертикул.

Після розтину визначають кількість і характер вмісту шлунка і дванадцятипалої кишки, а в необхідних випадках, перемішавши вміст, беруть пробу його для додаткових досліджень.

Звільнивши шлунок від вмісту, проводять огляд слизової оболонки і стінки в цілому. Проте дуже часто слизова оболонка шлунка буває покрита слизом, іноді рідким і світлим, а в більшості – густим і каламутним. Тому, перш ніж приступити до огляду слизової оболонки, необхідно визначити характер слизу, а потім останній видалити тупим боком леза ножа або змити водою. Оглядаючи слизову оболонку шлунка, звертають увагу на наявність і характер складок. Складки, які утворилися внаслідок скорочення м'язів шлунка, в більшості ніжні і при розтягуванні стінки шлунка розправляються, в той час як складки загрубілі, товсті, що виникли внаслідок продуктивного запалення або гіпертрофії слизової оболонки, не розправляються. Звертаючи увагу на колір слизової оболонки, яка в нормі у свиней білувата в стравохідній без залозистій частині і рожева в залозистій (ділянка дна і вихідна частина шлунка), характер поверхні (блискуча, тьмяна, гладенька, шорстка), кровонаповнення, наявність крововиливів, рубців, виразок, ерозій, пухлин, нашарувань плівок фібрину, струпів. Таким же чином досліджують і дванадцятипалу кишку. Виявлені ті чи інші зміни записують в акт або протокол, відмічаючи характер їх і місце локалізації.

Кишечник. Відділений від брижі кишечник розміщують на секційному столі, площадці у вигляді паралельних одна до одної петель, по всій його довжині, повернувши місцем прикріплення брижі вверх. Додатково оглянувши кишечник збоку серозної оболонки, в просвіт порожньої кишки вводять притуплену браншу кишечних ножиць і проводять розріз стінки по лінії прикріплення брижі, весь час насуваючи її рукою на браншу ножиць, періодично зупиняючись для огляду окремих ділянок кишечника, визначення кількості і складу вмісту.

Дійшовши до місця впадіння клубової кишки в сліпу, уважно досліджують ілео-цекальний отвір, а потім продовжують розріз сліпої, ободової і прямої кишок. Товстий відділ кишечника свині має тенії, які коротші за кишечник і стягують його, внаслідок чого на кишці утворюються кишеньки, а ободова кишка має вигляд спіралі, на якій розрізняють основу і вершину. Розтин ободової кишки починають від основи.

Закінчивши розріз, кишечник розправляють вказівним і середнім пальцями лівої руки, підтягуючи правою рукою розправлену стінку кишки до себе і періодично очищаючи слизову оболонку спинкою леза ножа. Визначають консистенцію, колір, запах вмісту і, якщо трапляються, вид паразитів.

Коли при попередньому огляді брижі, мезентеріальних лімфатичних вузлів, стінки і слизової оболонки кишечника не виявляють глибоких патологічних змін, дослідження стану слизової оболонки кишечника можна проводити без промивання водою. У всіх інших випадках детальне досліджений слизової оболонки проводять після промивання стінки кишечника.

Відмічають колір, набряк або потовщення, рівність і складчастість, кровонаповнення і крововиливи, нашарування слизового, слизово-гнійного, фібринозного ексудату на слизовій оболонці. Звертають увагу на можливу наявність рубців, вузликів, виразок та інших патологічних процесів на стан солітарних фолікулів і пеєрових бляшок, які, будучи в нормі, мало помітні, а при багатьох патологічних процесах різко збільшуються, розпадаються з утворенням виразок.