Регенерація тканин і органів.
Відновлення дефекту багато в чому залежить від морфологічної диференціації пошкодженої тканини. Здатність до відродження майже завжди обернено пропорційна ступеню зрілості тканини.
Епітеліальна тканина розташовується у вигляді одного або декількох шарів клітин на спеціальній оболонці (власній мембрані). При багатошаровій будові епітеліальної тканини нижній шар складається з зародкових клітин, а верхні шари піддаються спеціальній диференціації (наприклад, зроговінню). При ушкодженні епітеліального покриву регенерація його починається тільки після відновлення строми. Збережені клітини епітелію з країв дефекту розмножуються, напливають на мембрану з боків і заповнюють втрачену частину епітеліального шару.
З різних видів епітелію краще регенерують епідермальні клітини і клітини слизових оболонок. Регенерація залозистих органів залежить від стану і ступеня пошкодження строми. Якщо пошкоджений тільки епітеліальний шар і збережена строма, то епітеліальний покрив повністю відновлюється. При пошкодженні строми настає неповна регенерація.
Сполучна тканина регенерує за рахунок розмноження її юних клітинних форм з подальшим дозріванням їх і утворенням міжклітинної речовини.
Волокниста сполучна тканина регенерує наступним чином: з клітин адвентиції судин, з ендотелію капілярів, фібробластів та інших сполучнотканинних клітин (фиброцитів, макрофагів і т. п.) утворюються юні сполучнотканинні клітини - елементи (полібласти). Вони поступово перетворюються на клітини, за зовнішнім виглядом схожі на епітеліальні, і тому називаються епітеліоїдними. Ці клітини набувають веретеноподібну форму і утворюють тонкі волоконця, які можна виявити, застосовуючи особливу методику сріблення. Клітини на цій стадії розвитку називаються фібробластами, а волоконця називаються аргірофільними. Надалі фібробласти сплющуються, перетворюються в фіброціти, аргірофільні волоконця обволікаються клеючою або еластичною речовиною і перетворюються на колагенові і еластичні волокна. На цій стадії відбувається зазвичай здавлювання і запустівання судин. Колагенові і еластичні волокна піддаються гіалінозу, і новоутворена тканина може перетворитися на гіалінове поле - тверду рубцеву тканину.
Кісткова тканина регенерує по різному, залежно від величини дефекту, збереження окістя і нерухомрості кісткових уламків. Головну роль у регенерації кістки грають юні кісткові клітки - остеобласти, що розташовуються в окісті (периост) та поблизу кісткових порожнин (ендоост). Частково перетворюються в остеобласти зрілі кісткові клітини і клітини волокнистої сполучної тканини, що входять до складу окістя. Остеобласти, розмножуючись, заповнюють дефект і утворюють білкову частину осеїну (міжклітинної речовини кісток), тобто позбавлену вапна (остеоїдну) тканину. Згодом остеоїдна тканина просочується вапном і перетворюється на типову кісткову тканину. Маса новоутвореної речовини має значно більший об'єм, ніж потрібно для закриття дефекту, і називається первинним кістковим мозолем (первинний каллюс). Поступово білкова основа кісткового мозоля просочується вапном, набуває фізичні властивості звичайної кістки, а клітини перетворюються на типові кісткові клітини - остеоцити. З часом надлишок новоствореної кісткової тканини розсмоктується і кістковий мозоль набуває постійні розміри - остаточний кістковий мозоль.
Окістя служить не тільки джерелом остеобластів, а й формуючим органом. Тому при збереженні окістя регенерація кістки йде швидше і кістковий мозоль має менші розміри. При пошкодженні окістя утворюється великий кістковий мозоль, іноді з неправильними виростами.
Якщо кісткові уламки опиняються рухливими, то зрощення їх не відбувається, навколишні тканини набувають характер зв'язок і формується так званий помилковий суглоб. Тому при переломах кісток вживають всіх заходів для зближення кісткових уламків і надають їм нерухомість, а при хірургічних операціях бережуть окістя. Наявний в трубчастих кістках кістковий мозок відновлюється зі збережених частин його.
Хрящова тканина регенерує в порівнянні з кістками слабше. Відновлення її йде в результаті розмноження юних хрящових клітин (хондробластів) з наступним перетворенням їх у типові хрящові клітини (ходроцити) і утворенням спеціальної проміжної речовини (хондрина). У більшості випадків на місці пошкодження хрящів виникає сполучнотканинний рубець.
Жирова тканина регенерує за рахунок збережених юних жирових клітин (ліпобластів) і клітин волокнистої сполучної тканини (фібробластів). Ліпобласти - юні жирові клітини здатні відкладати в своїй цитоплазмі дрібні крапельки жиру. Надалі у ліпобластів жирові краплі зливаються і перетворюються на типові жирові клітини перстневидної форми - ліпоцити.
Кров і лімфа регенерують насамперед шляхом відновлення об’єму їх плазми (рідкої частини крові) за рахунок всмоктування в судини води з тканин і кишечника. Формені елементи при помірних крововтратах відновлюються фізіологічним шляхом завдяки посиленій функції кровотворного апарату і, в тому числі, кісткового мозку. Даний процес називається інтрамедулярним кровотворенням.
При частих і надмірних втратах крові, при хворобах, що викликають руйнування еритроцитів (анемії токсичного та інфекційного походження), а також при ураженнях кровотворного апарату, якщо він не справляється з відновленням формених елементів крові, виникає екстрамедулярне кровотворення: в печінці, нирках та інших органах, в нормі не беруть участь у кровотворенні, утворюються тканинні вогнища, схожі за будовою і клітинним складом на кістковий мозок, в яких і утворюються еритроцити та інші формені елементи крові.
М'язова тканина має різну здатність до регенерації в залежності від виду та характеру пошкодження.
1. Гладка м'язова тканина регенерує відносно швидко за рахунок розростання збережених м'язових волокон, які вростають в місце пошкодження. Допускається і перетворення волокнистої сполучної тканини в м'язові волокна під впливом функціонального навантаження.
2. Поперечносмугаста скелетна мускулатура при пошкодженні оболонки м'язових волокон (сарколеми) не відновлюється, і дефект заростає рубцевої тканиною. Якщо ж сарколема збережена, що буває при пролежнях, токсичних впливах, то зі збережених м'язових волокон виростають юні елементи, які поступово заміщають пошкоджену м’язову речовину і регенерація буває повною.
3. Серцева м'язова тканина не здатна відновлюватись і на місці пошкодження утворюється сполучнотканинний рубець. Таку особливість пояснюють відсутністю в серцевої тканини волокон сарколеми.
Нервова тканина регенерує слабо.
1. Гангліозні клітини головного і спинного мозку при пошкодженні не відновлюються. У випадку загибелі вони розсмоктуються, і їх місце заростає сполучною тканиною. Можливе відновлення нервових клітин вегетативної нервової системи за рахунок їх розподілу, гіпертрофії та надлишкового розгалуження відростків.
2. При пошкодженні нервових стовбурів регенерація можлива тільки за умови зближення кінців пошкодженого нерва. У цьому випадку з центрального ведучого від нервової клітини, ділянки нерва в порожнину переферичного (відокремленого) нервового стовбура вростають нервові волокна і поступово заміщають відмерлі нервові елементи. Швидкість зростання нервового стовбура від 0,25 до 1мм в день.
Нервова сполучна тканина (глія) регенерує шляхом розмноження збережених клітин.
Регенерація органів залежить від здатності до відновлення тканин і ступеню пошкодження строми з залягаючими в ній судинами і нервами.
Кровоносні судини - артерії і вени не регенерують. Порожнина їх на місці пошкодження закривається тромбом і заростає сполучною тканиною. Кровообіг відновлюється по колатеральних судинах. Високою здатністю до відновлення володіють капілляри. Регенерація їх відбувається брунькуванням і аутогенним шляхом. Відновлення капілярів шляхом брунькування пов'язане з розмноженням ендотеліальних клітин, що утворюють вирости і тяжі, в яких поступово формується просвіт. Аутогенний шлях відновлення характеризується утворенням щілин в пошкодженій тканині з подальшим обростанням стінок щілин ендотеліальними клітинами. Новостворені капіляри вростають в збережені і включаються таким чином в систему кровообігу. Залежно від функціонального навантаження стінка капілярів може набувати надалі характер вени або артерії.
Регенерація шкіри починається з вростання в кров'яний згусток, що заповнює дефект, капілярів, що утворюють на поверхні пошкодження численні петлевідні фігури. Стінки цих капілярних петель зовні обростають юними сполучнотканинними клітинами. В результаті поверхня шкірної рани набуває дрібнозернистий вигляд і тому називається грануляційною тканиною. Поступово дефект повністю заповнюється грануляційною тканиною, а на рівні епідермісу на неї нашаровуються розмножуючі клітини, які виробляє шар епідермісу. У подальшому юні сполучнотканинні елементи грануляційної тканини перетворюються на волокнисту сполучну тканину, судини стають порожніми, утворюється рубцева тканина. Якщо краї шкірної рани тісно зближені, а це можливо за наявності гладкої поверхні її країв, при відсутності в порожнині рани сторонніх тіл і мікробів, то рубцева тканина утворюється в мінімальній кількості, згодом вона майже розсмоктується. Така регенерація шкірних ран з малим утворенням рубцевої тканини називається загоєнням по первинному натягу.
За відсутності зазначених умов відбувається значне утворення рубцевої тканини, що називаєтся загоєнням по вторинному натягу. Якщо на поверхні останньої утворюється кірка засохлого раневого випоту (ексудату) і регенерація шкіри йде як би під його захистом, то це називається загоєнням під струпом.
Повна регенерація у внутрішніх органах буває дуже рідко, лише при незначних пошкодженнях. Як правило, на місці пошкодження утворюється рубцева тканина (неповна регенерація). Але збережені частини органів підсилюють свою функцію, що веде до збільшення їх об’єму - регенераційної гіпертрофії.
Наприклад, без небезпеки для життя тварини можна видалити одну легеню, 9/10 кори надниркових залоз, 3/4 печінки. Частина виконує функції органу за рахунок розмноження (регенерації) або збільшення об’єму збережених тканинних елементів.
Розростання рубцевої тканини нерідко значно порушує функцію пошкоджених органів (вади клапанів серця). Іноді спостерігається повне зрощення деяких порожнинних органів (суглобових порожнин, плевральної порожнини, порожнини серцевої сумки). У деяких випадках між сусідніми органами утворюються спайки (синехії).
КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ.
1. Що таке гіпертрофія і гіперплазія?
2. Як класифікують гіпертрофії?
3. Ознаки, значення та наслідки гіпертрофій.