План заняття:
1. Загальне поняття про гіпертрофію і гіперплазію.
2. Види гіпертрофії їх морфологічна характеристика.
3. Регенерація її суть і види.
4. Регенерація тканин.
5. Регенерація органів.
Література (основна та додаткова)
1. Налётов Н. А. Патологическая физиология и патологическая анатомия сельськохозяйственых животных. – М.: Агропромиздат, 1991 – с. 98-107
2. Мазуркевич А.Й., Урбанович П.П., Василик Н.С. Патологічна фізіологія і патологічна анатомія тварин. – В.: Нова книга, 2008. – с.90.
При патологічних процесах порушується функція, структура, а нерідко настає загибель окремих частин органів і тканин. Проте ще в початковий період хвороби в організмі йдуть процеси компенсації (лат. - відшкодовувати) втрачених або ослаблених життєвих процесів. Компенсаторні механізми різноманітні. Вони включають посилення функцій, розмноження нових клітинних елементів, заповнення дефекту та ін. Так, при виключенні функції однієї нирки друга бере на себе все навантаження. При частковому виключенні другої нирки компенсацію їх видільної функції виробляють слизова кишечника, потові залози, легені. При ураженні однієї легені його функція компенсується іншою. При закупорці кровоносних судин кровообіг відновлюється додатковими судинами (колатералями) і т. д. Компенсація може бути або повною, або частковою. При великих навантаженнях компенсація може виявитися недостатньою і виникає декомпенсація.
Головними компенсаторними процесами є гіпертрофія, гіперплазія і регенерація.
Гіпертрофія (грец. хіпер - понад, трофей - живлення). Це збільшення об’єму органу або тканини за рахунок збільшення внутрішньоклітинних структур.
Гіперплазія (грец. плазіс - утворення) -це збільшення кількості клітинних елементів в органі або ділянці тканини внаслідок надлишкового їх утворення (наприклад, при запаленні, лейкозі і т. д.).
Причини гіпертрофії і гіперплазії різноманітні: підвищене функціональне навантаження, вплив механічних, хімічних і біологічних факторів, пошкодження частини органу (печінки, серця та ін.) Рис.1. Обидва ці процеси тісно пов'язані між собою.
Гіпертрофія називається фізіологічною, якщо розвивається при фізіологічних умовах, наприклад при посиленій роботі (тренінгу), коли об’єм скелетної і серцевої мускулатури збільшується.
Патологічна гіпертрофія виникає в результаті впливу патологічних факторів, що ведуть до порушення функції і структури органа або ділянки тканини. Так, ураження клапанів серця значно збільшує роботу міокарда, і серце гіпертрофується. Ураження одного з парних органів (нирки) призводить до гіпертрофії іншого. Видалення щитовидної залози збільшує розмір гіпофіза. При наявності патологічного звуження стравоходу, шлунка, кишечника, сечового міхура або сечівника, що перешкоджають нормальному просуванню вмісту цих органів вище місця звуження, розвивається гіпертрофія гладкої мускулатури цих органів.
Розрізняють гіпертрофію справжню і несправжню.
Справжньою гіпертрофією називають збільшення об’єму органу за рахунок розростання його паренхіми. Справжня гіпертрофія спостерігається в результаті посиленої діяльності органу (збільшення скелетних м'язів, вагітної матки, залозистої частини вимені при лактації і т.д.).
Несправжня гіпертрофія розвивається в результаті розростання сполучної, жирової тканини. При цьому паренхіма стискається і функція органу знижується. Так, відбувається збільшення вимені за рахунок жирової тканини, щитовидної залози - за рахунок сполучної тканини при ендемічному зобі і т. д.
Робоча (компенсаторна) гіпертрофія - збільшення органа внаслідок надмірного функціонального навантаження. Наприклад, гіпертрофія правого відділу серця при затрудненнях кровообігу в легенях (емфізема, пневмонія) або лівого шлуночка при недостатності клапанів аорти, а сечового міхура при звуженні сечоспускального каналу.
Вікарна (замісна) гіпертрофія - різновид робочої гіпертрофії, яка спостерігається при ураженні або після оперативного видалення одного із парних органів (нирки, легені), а також частини органу. Наприклад, при видаленні печінки через I-2 місяці вона відновлюється до розмірів нормального органу. При видаленні однієї нирки інша збільшується на 65%.
Нейрогуморальна (гормональна) гіпертрофія виникає внаслідок порушень ендокринних залоз. Наприклад, при ураженні гіпофіза (частіше в результаті розвитку аденоми) розвивається акромегалія(грец. акрон - вершина, виступ, мегалоса - великий) - збільшення кінцівок і виступаючих лицьових частин черепа, при атрофії сім'яників - гіпертрофія передміхурової залози.
Гіпертрофічне розростання, або вакатна гіпертрофія (лат. - порожній) - збільшення розмірів органів і тканин в результаті розростання тканини звільненому просторі, раніше зайнятому органом або тканиною. Наприклад, розростання жирової і сполучної тканини при частковій або повній атрофії органа (атрофії нирки, окремих груп м'язів); при атрофії мозку потовщуються кістки черепа; при хронічних запаленнях; при порушеннях лімфообігу та застої лімфи на кінцівках - розрощення сполучної тканини підшкірної клітковини; при механічних впливах - зроговіння шкіри від тертя збруєю та ін.
Ознаки справжньої гіпертрофії: збільшення об’єму і маси органу, більш інтенсивне (повнокровна) забарвлення органу, збереження форми і пропорцій частин органу, посилення функції.
Стінки таких порожнинних органів, як сечовий міхур, шлунок, кишечник, судини при справжній гіпертрофії потовщені за рахунок гіпертрофії і гіперплазії гладкої мускулатури. При цьому порожнина органу або розширюється (ексцентрична гіпертрофія), або зменшується (концентрична гіпертрофія).
Значення гіпертрофії і гіперплазії для органу дуже велике: компенсуються порушені функції органів і тканин. Результат гіпертрофії може бути сприятливим при своєчасному усуненні патогенного фактора. При несправжній гіпертрофії функція органу знижується, а процес в цілому є незворотним.
Регенерація - спадково закріплена для кожного виду тварини властивість, що виявляється при пошкодженні або втраті тканини. У молодих тварин процеси відновлення йдуть швидше, ніж у старих. Виснаження, надмірна експлуатація, перенесені хвороби, нестача вітамінів, мікро- і макроелементів, ураження центральної і периферичної нервової системи значно уповільнюють процеси регенерації.
Розрізняють три види регенераций: фізіологічну, репаративну і патологічну.
Фізіологічна регенерація - процес постійного оновлення клітин епітелію, крові, основної речовини сполучної тканини в міру життя старих. Так, протягом місяця всі клітини крові тваринного організму змінюються повністю. Інтенсивні процеси відновлення протікають в епідермісі (шерсть, копита, пір'я) і слизових оболонках. Фізіологічна регенерація можлива лише за умов нормального харчування та обміну речовин; в інших випадках інтенсивність регенерації різко падає. При данній регенерації новоутворені клітини відшкодовують втрату як в кількісному, так і в якісному відношенні. Регулюються відновні процеси нейрогуморально.
Репаративна регенерація - відновлення тканинних елементів, втративших при пошкодженні. Ця регенерація буває повною і неповною.
Повна регенерація - відновлення дефекту тканиною, ідентичною відмерлої. Вона виникає в тканинах, де переважає клітинна регенерація. Приклади повної регенерації: загоєння саден шкіри, слизистих оболонок після поверхневих пошкоджень.
Неповна регенерація - відновлення дефекту тканиною, що відрізняється від втраченої. Вона проявляється при значних пошкодженнях ділянки тканини із захопленням судинних і нервових елементів. Дефект частіше заповнюється сполучною (рубцевою) тканиною, а специфічні тканинні елементи відрізняються від нормальних своєю будовою і функцією. Так, на новоутвореній шкірі епідерміс тонший, не має волосся, потових і сальних залоз, без пігментації.
Патологічна регенерація характеризується спотворенням регенераторного процесу, порушенням зміни фаз проліферації і диференціювання клітин. Проявляється у вигляді надлишкового або недостатнього утворення регенеруючих тканини, а також в перетворенні одного виду клітин в інший (метаплазія). Прикладами можуть служити: надмірне утворення кісткової тканини при переломах кісток, повільне загоєння ран і метаплазія епітелію при хронічному перебігу запалення.
Важливими чинниками, які зумовлюють процеси регенерації, є: годівля, вік і вид тварини, стан нервово-ендокринної регуляції. Встановлено, що чим нижче на зоологічній піраміді стоїть тварина, тим сильніше виражені регенеративні властивості. Тварини одного і того ж виду мають більш виражені процеси регенерації в молодому віці. Чим тканинний дефект більше, тим менше досконало відбувається його відновлення, причому велике руйнування тканини майже ніколи не заміщується тими ж тканинними елементами. Інтенсивність регенерації залежить від стану нервово-ендокринної регуляції, а значить, від живлення ділянки тканини і в цілому організму.