План заняття:
1.Поняття про гіпертермію і гіпотермію.
2.Гарячка, її етіологія і патогенез.
3.Ступені гарячки.
4.Типи температурних кривих при гарячці.
5.Зміна функцій усіх систем організму при гарячці.
Література (основна та додаткова)
1. Налётов Н. А. Патологическая физиология и патологическая анатомия сельськохозяйственых животных. – М.: Агропромиздат, 1991 – с. 130-137.
2. Мазуркевич А.Й., Урбанович П.П., Василик Н.С. Патологічна фізіологія і патологічна анатомія тварин. – В.: Нова книга, 2008. – с.140 – 144
Нормальна життєдіяльність організму вищих тварин можлива при певних температурних умовах. Постійність температури тіла підтримується процесами теплопродукції і тепловіддачі, які регулюються центральною нервовою системою і ендокринними залозами. Джерелом енергії служать, головним чином, жири і вуглеводи. Віддача тепла відбувається з поверхні тіла, з диханням, потом, віділенням сечі і калу.
Вплив низької температури навколишнього середовища, пригнічення і ураження нервової системи (наркоз, шок), крововтрата і т. д. призводять до зниження температури тіла (гіпотермії). Переохолодженню сприяють також вологість шкірного покриву, вітер, виснаження, надмірна експлуатація та ін. Чутливість до переохлодження залежить від віку, виду тварини. Так, жуйні через травлення в рубці більш стійкі до переохолодження в порівнянні з іншими тваринами. Переохолоджений організм схильний до простудних захворювань (бронхіт, пневмонія, нефрит тощо), при цьому пригнічується імунний захист організму. У той же час охолодження до певної температури тіла знижує окисні процеси, обмін речовин, чутливість до подразників, що використовується для проведення операцій на органах і тканинах організму.
При тривалому впливі високої температури виникає перегрівання організму (гіпертермія). Цьому сприяють відсутність руху повітря, висока його вологість, м’язова робота, скупчене утримання тварин, недостатнє напування. Найчастіше таке відзначають при транспортуванні у вагонах, при перегонах. У тварин з недорозвиненими потовими залозами (собаки) віддача тепла утруднюється. Компенсація тепловіддачі у них здійснюється через легені, при цьому дихання частішає (в 10-15 разів) порівняно з тваринами інших видів (у коней в 2 4 рази, у великої рогатої худоби в 4-6, у свиней в 5-7 разів). При підвищенні температури тіла до 44- 45 ° С порушується координація рухів, тварина спотикається, не слухається, втрачає свідомість, падає, наступають судоми і смерть.
Однак температура тіла може підвищитися незалежно від температури навколишнього середовища – при порушенні терморегуляціі і гарячці.
Гарячка, або лихоманка (febris) – патологічний процес, характеризується підвищенням температури тіла в результаті розладу терморегуляції.
Причини лихоманки різноманітні. Речовини, що викликають підвищення температури тіла, називаються пірогенним. Лихоманку прийнято поділяти на інфекційну та неінфекційну.
Лихоманка інфекційного походження проявляється при попаданні в організм мікробів, вірусів, грибів, паразитів. Зустрічається вона при сибірці, бешисі, чумі свиней, миті і т. д. Висока температура тіла не завжди характеризує патогенність збудника. Так, при правці, хоча й підвищується незначно температура тіла, але перебіг хвороби важкий.
Лихоманку неінфекційного походження відмічають при великих механічних пошкодженнях з крововиливами, при переливанні крові, під дією різних фармакологічних речовин (стрихнін, адреналін, сульфазол і т.д.), при ураженні головного мозку. Тому дану лихоманку поділять на білкову, сольову, медикаментозну та нейрогенную.
Білкова лихоманка розвивається при накопиченні в організмі продуктів білкового розпаду (переливання крові, змертвіння тканин).
Сольова виникає при введенні в організм гіпертонічних розчинів кухонної солі – сіль пошкоджує білки тканин організму, які стають пірогенним.
Медикаментозна – при введенні фармакологічних речовин, що викликають порушення центру терморегуляції в бік збільшення теплоутворення (адреналін) або підсилюють тканинний обмін (тироксин), зі зростанням теплопродукції.
Нейрогенна – при травмах головного мозку, крововиливах у мозок, пухлинах в проміжному мозку. Ці ушкодження спотворюють процеси теплорегуляції у бік збільшення утворення тепла.
Лихоманку не можна розглядати як хворобу; це – ознака хвороби. Тому механізми її розвитку є загальними для багатьох заразних і незаразних хвороб.
Гіпоталамус вважається головним автоматичним центром терморегуляції. Роль центру терморегуляції полягає в тому, щоб зберігати сталість температури тіла, врівноважуючи процеси теплопродукції і тепловіддачі. Під впливом пірогенних речовин чутливість центру терморегуляції змінюється у бік збудження холодочутливих нейронів і пригнічення термочутливих. Створюється стан зовнішнього охолодження, що супроводжується спазмом периферичних судин, тремтінням скелетної мускулатури. Посилене утворення тепла в організмі за рахунок збільшення обмінних процесів призводить до різкого переважання процесів теплопродукції над тепловіддачею.
У формуванні гарячкової реакції крім гіпоталамуса беруть участь вищі відділи центральної нервової системи та ендокринні залози. Так, підвищення температури тіла можна спостерігати при емоційному напруженні. Ендокринні залози впливаютьють на інтенсивність лихоманки. Вона збільшується при підвищеній функції гіпофіза, надниркових залоз, щитовидної залози і значно знижується при пригніченні функції цих залоз. Ендокринні залози не беруть участь в самому патогенезі лихоманки, вони змінюють терморегулірующую функцію організму.
Інтенсивність і ступінь підвищення температури тіла залежать від патогенності збудника, реактивності організму і його захисних пристосувань, від віку, вгодованості, умов утримання та експлуатації тварин. При виснаженні тварини температура його тіла в період гарячкової реакції може швидко підвищуватися і також різко знижуватися.