План заняття:
1. Класифікація запалень.
2. Альтеративне запалення.
3. Ексудативне запалення.
4. Проліферативне запалення.
При класифікації запалень враховують характер перебігу процесу і тканинних реакцій, а також етіологію.
За перебігом запалення буває гостре, підгостре і хроніче.
Залежно від причин, розрізняють специфічне і неспецифічне запалення.
За переважанням одного з компонентів запальної реакції, запалення є альтеративне, ексудативне і проліферативне.
Альтеративне запалення характеризуєтся переважанням пошкодження тканин у вигляді дистро-фії, некрозу та атрофії при менш виражених процессах ексудації та проліферації. Найчастіше протікає в паренхіматозних органах (печінка, нирки, серце) і скелетній мускулатурі. У зв'язку з цим раніше дане запалення називали паренхіматозним. Причинами вважаються токсини бактерій, вірусів, грибів, хімічні речовини.
За перебігом альтеративне запалення буває гостре і хронічне.
Гостре запалення характеризується яскраво вираженими некротичними і дистрофічними процесами в органах. Прикладом може служити альтеративний міокардит при ускладненому перебігу ящуру у великої рогатої худоби. В м'язових клітинах виявляють некроз, зернисту і жирову дистрофії, серцевий м'яз набрякший, в'ялий, тьмяний, нерівномірно забарвлений: ділянки сіро-червоного кольору чергуються з сіро-жовтими («тигрове» серце).
При хронічному запаленні переважають атрофічні процеси. Органи зменшені в об’ємі , поверхні горбисті, щільної консистенції, сіруватого кольору.
Ексудативне запалення виражається судинними змінами - запальною гіперемією, виходженням за межі судин рідкої частини крові (плазми) і формених елементів. Проліферативні і альтеративні зміни виражені значно слабше.
Залежно від характеру (складу) ексудату дане запалення ділять на кілька видів:
- серозне,
- фібринозне,
- гнійне,
- геморагічне,
- катаральне,
- гнильне,
- змішане.
Основу кожного ексудату становить серозна рідина, до якої домішуються формені елементи крові і руйнуються клітини місцевої тканини.
Серозне запалення характеризується утворенням рідкого серозного ексудату, який містить до 5% білка і невелику кількість клітинних елементів. На відміну від транссудату (набрякова і водяночна рідина) серозний ексудат на повітрі згущується. Причини даного запалення - інфекційно-токсичні фактори: інфекційні агенти, термічні, хімічні фактори, аутоінтоксикації.
Виникає і розвивається запалення на серозних покривах (в серозних порожнинах), слизових оболонках, шкірі і в паренхіматозних органах. При запаленні серозних покривів (плевра, очеревина, перикард та ін.) ексудат виділяється у відповідні порожнини. Серозні оболонки при цьому набряклі, почервонілі, тьмяні, місцями з точковими і плямистими крововиливами. Прикладами можуть служити серозний плеврит, перитоніт, перикардит, артрит.
Серозний запальний ексудат слід відрізняти від водянки і трупного трансудату, при яких відсутні зміни серозних покривів: набрякання, гіперемія, крововиливи і спайки.
Серозне запалення може розвиватися в шкірі: наприклад, при ящурі, віспі (везикулезній стадії), при дії отруйних речовин - мурашина кислота. При асептичному виникненні міхурців ексудат розсмоктується, епідерміс зморщується, відторгується, а пошкоджена поверхня вкривається регенеруючими клітинами. '
Серозне запалення може виникати в паренхіматозних органах: в легенях (серозна пневмонія) - ексудат скупчується в альвеолах, в пухкій сполучні тканині навколо бронхів і судин; в печінці (серозний гепатит) рідина накопичується навколо капілярів; в нирках-всередині ниркових клубочків, в міокарді- між м'язовими волокнами по ходу капілярів. Макроскопічно при серозному запаленні органи дещо збільшені в об’ємі почервонілі, тістоватої консистенції, на розрізі сполучнотканинна строма потовщена, з поверхні розрізу стікає водяниста рідина.
Результати серозного запалення різні: розсмоктування ексудату і нормалізація серозного покриву, перехід в інший вид ексудативного запалення (катаральне, гнійне, геморагічне), перехід в хронічну форму - виражається утворенням спайок між органами порожнини або повним зрощенням її.
Фібринозне запалення - характеризується утворенням ексудату, багатого на фібриноген, який після виходу з судин згортається і перетворюється в фібрин. Крім білка фібриногену в ексудаті містяться серозна рідина, лейкоцити, лімфоцити, моноцити крові і зруйновані клітини місцевої тканини. Локалізується дане запалення на серозних і слизових оболонках, а також у паренхіматозних органах. Розрізняють два види фібринозного запалення: крупозне і дифтеритиче.
1. Крупозне запалення виникає і розвивається на поверхні слизовихих і серозних оболонок. Фібрин утворює сірувато-жовтувату плівку різної товщини у вигляді нашарування. Слизова оболонка потовщується, набрякає. Серозні оболонки при нашаруванні фібрину стають потовщеними, шершавими. Запалення спостерігають на плеврі, перикарді, очеревині, в суглобах, шлунково-кишковому тракті. При запаленні легень відзначають скупчення в альвеолах фібринозного ексудату, при цьому даний орган стає щільної консистенції з мармуровим малюнком. У нирках зустрічається також фібринозний гломерулонефрит, а в молочній залозі - фібринозний мастит.
2. При дифтеритичному запаленні фібринозний ексудат просочує тканину (відкладається між клітинними елементами органу) і викликає некроз клітин. Дане запалення спостерігається на слизових оболонках. Причини: збудники інфекційних хвороб, наприклад сальмонельозу, а також отрути ендогенного (уремія) або екзогенного (при отруєнні сулемою) походження.
Уражені, дифузні або вогнищеві ділянки слизової оболонки і нижче лежачих шарів потовщені, суховаті на дотик, сіро-жовтого або брудно-сірого кольору, ущільненої консистенції, з накопиченням фібрину - у вигляді нашарування. При відлученні цих нашарувань виявляються різної величини дефекти (виразки).Прикладом вогнищевого дифтеритического запалення слизової оболонки кишечника є «бутони» при хронічному перебігу чуми
Гнійне запалення характеризується утворенням ексудату з переважанням нейтрофільних лейкоцитів (гною). При цьому запаленні відбувається розчинення (лізис) тканин під дією протеолітичних ферментів лейкоцитів. Гній представляє собою рідину із зруйнованими лейкоцитами (гнійні тільця) і клітинами місцевої тканини. Розрізняють гній доброякісний і злоякісний.
Доброякісний гній густий, сметаноподібної консистенції утворюється при переважанні в ньому гнійних тілець і свідчить про високу реактивності організму.
Злоякісний гній має вигляд мутної водянистої рідини жовтувато-зеленуватого кольору (від домішок бактерій), містить невелику кількість лейкоцитів, що вказує на зниження захисних сил організму.
Причинами гнійного запалення є гноєтворні мікроорганізми (стафілококи, стрептококи, менінгококи), збудники бруцельозу, сапу, деякі паразити та їх личинки, гриби. Локалізується запалення в будь-яких тканинах і органах, на слизових і серозних оболонках. Протікає воно в трьох формах: абсцес, флегмона і емпієма.
1. Абсцес - вогнищеве гнійне запалення, що характеризується утворенням порожнини, заповненої гноєм. Развивається на місці розплавлення тканини протеолітичними ферментами лейкоцитів при їх загибелі. Утворений гнійник обмежений від навколишніх тканини шаром грануляційної тканини (піогенна оболонка), яка з часом перетворюється на волокнисту сполучну тканину. При формуванні абсцесу гній може проникати в міжклітинний простір, кровоносні і лімфатичні судини, в результаті чого виникає септикопіемия з утворенням гнійних метастазів.
Розміри абсцесів бувають від шпилькової голівки до голови людини.
Завершення абсцесів:
1) в несприятливих випадках может наступити генералізація інфекції з розвитком сепсису і метастазів;
2) можливе самовільне його розкриття, що призводить до звільнення від гною, порожнина спадається і заростає сполучною тканиною;
3) абсцес інкапсулюється, гній згущується, перетворюється в сирну масу, яка просочується вапном (петрифікація).
Наявність гною завжди шкідлива для організму. Абсцеси викликають не тільки місцеві зміни, але і загальні розлади, інтоксикацію організму, пов'язану з всмоктуванням продуктів розпаду тканин.
Різновидами абсцесу є:
- фурункул - гнійне запалення волосяних цибулин;
- карбункул - гнійне запалення декількох суміжно розташованих волосяних піхв;
- пустула (гнійничок) - скупчення гною під епідермісом.
2. Флегмона - розмите гнійне запалення, при якому гнійний ексудат поширюється дифузно між клітинними і тканинними елементами. Спостерігається в підшкірній і міжм′язовій клітковині, в підслизовій тканини, в стромі органів, по ходу фасцій, сухожилків і судинно-нервових стовбурів. Тканини набрякають без чіткої межі, тістуватої або щільної консистенції, синюшно-червоного кольору. З поверхні розрізу стікає каламутна гнійна рідина. Флегмозное запалення може піддаватися зворотньому розвитку при розсмоктуванні гною, іноді веде до утворення абсцесів (абсцедуюча флегмона), а при несприятливому перебігу - до важкої інтоксикації, розвитку запалення лімфатичних судин, лімфовузлів, тромбофлебіту і сепсису.
3.Емпієма - гнійне запалення серозних порожнин і скупчення в них гною. Спостерігають в порожнині суглобів, плевральній, черевній порожнинах, в перикарді, нирковій мисці, в лобних і гайморових порожнинах, в матці (піометра). Виникнення і розвиток пов'язано з травмою і внесенням гноєтворної мікрофлори в ту чи іншу порожнину, проривом в них абсцесів, а також з занесенням інфекції гематогенним або лімфогенним шляхом. Серозні покриви набрякші, тьмяні, гіперемійовані, з крововиливами.
Геморагічне запалення характеризується утворенням ексудату з переважанням в ньому еритроцитів. Протікає завжди гостро і спостерігається при сибірці, чумі, пастерельозі, при дії отрут і токсинів рослинного і тваринного походження.
Морфологічні ознаки: просочування тканин кров'ю, скупчення в природних порожнинах (кишечнику, матці, в альвеолах легенів, сечовому міхурі, нирковій мисці і сечоводах) кровянистого ексудату, Легені при геморагічному запаленні темно-червоного кольору, щільної консистенції, з поверхні розрізу стікає кров'янистий ексудат, шматочки легень тонуть у воді. Запалені слизові оболонки набряклі, яскраво-червоного кольору з крововиливами. Геморагічний ексудат може скупчуватися під епідермісом, утворюючи міхурці, заповнені кров'яною рідиною (чорна віспа ссавців). Дане запалення вважається найбільш важким. При сприятливому перебігу ексудат може розсмоктатися. Від геморагічного запалення необхідно відрізняти гостро-катаральні процеси, синці, геморагічні інфаркти та трупний транссудат.
Катаральне запалення розвивається тільки на слизових оболонках і супроводжується утворенням рідкого ексудату. Причини його найчастіше інфекційної природи, але можливий вплив термічних, хімічних подразників, токсинів, а також прояви алергії.
За перебігом катари бувають гострі і хронічні.
Гострий катар триває протягом 2-3 тижнів і проходить безслідно. Починається він зазвичай з серозного, переходить в слизовий, а потім в гнійний.
Хронічний катар триває протягом декількох місяців, а іноді й років з періодами затухання і загострення.
За характером ексудату гострий катар может бути:
- серозним,
- слизовим,
- гнійним,
- десквамативним,
- геморагічним,і
- змішаним.
Серозний катар характеризується рідким, злегка мутноватим ексудатом, слизові оболонки набряклі, тмяні, гіперемійовані.
Слизовий катар виражається значним утворенням слизу: слиз виробляють келихоподібні клітини і покривний епітелій. Слизові оболонки різко почервонілі, набряклі і покриті великою кількістю слизу. Під слизом виявляють крововиливи.
При гнійному катарі слизові оболонки покриті гнійним ексудатом, набряклі, темно-червоного кольору, з крововиливами, а іноді і з ерозіями.
Десквамативний катар (злущування) - важка форма катарального запалення, при якій спостерігається сильно виражена слизова дистрофія і злущування епітелію з поверхні слизової оболонки. Оголені ділянки слизової оболонки тьмяні, набряклі, гіперемічні с плямисто-смугастими крововиливами, покриті густою мутнію слизовою масою.
При хронічному (тривалому) перебігу катарального запалення ексудативні процеси затухають, в слизовій оболонці розростається сполучна тканина, а це веде до її гіпертрофії або атрофії. Тому розрізняють атрофічний і гіпертрофічний катари. При атрофічному катарі слизова оболонка витоншується, щільної консистенції, сірого кольору, а при гіпертрофічному - слизова оболонка і стінки органу (шлунок, кишечник та ін.) потовщуються, стають щільними, складки не розпрямляються, сірого кольору.
Гнильне запалення - гангренозне, іхорозного, є ускладненням різних видів запалення. Розвивається внаслідок попадання у вогнище запалення гнильних бактерій, що викликають розкладання тканин з утворенням іноді бульбашок газу. Уражені ділянки змертвілої тканини перетворюються в мутну, мазку, смердючу масу, забарвлену в брудно-зелений, сіро-коричневий колір.
При сприятливому перебігу процес може завершитися відділенням (секвестрацією) або мимовільним відпаданням (мутиляція) мертвих мас. При несприятливому перебігу процес може перейти в сепсис або закінчитися смертю від самоотруєння організму продуктами розпаду тканин.
Змішане запалення - при якому до одного виду ексудату домішується інший. Наприклад, до серозного ексудату приєднується фібринозний або гнійний. Тоді запалення отримає назву серозно-фібрінозне, серозно-гнійне. Можуть бути й інші поєднання: гнійно-катаральне, гнійно-гнильні та ін.
Проліферативне (продуктивне) запалення характеризуєтся розрощенням клітинних елементів з самого початку процесу, а ексудативні і альтеративні явища виражені слабше. Розмножуються переважно сполучнотканинні клітини, що утворюють строму (інтерстицій) органів, а паренхіматозні елементи піддаються атрофії, дистрофії, іноді і некрозу. Оскільки розмноженння клітин відносно тривалий процес, то проліферативне запалення зазвичай протікає в хронічній формі. Залежно від площі ураження розрізняють дифузне (розлите) і гранулематозное (вогнищеве) запалення.
При дифузному проліферативному запаленні в процес залучаються великі ділянки органу, в основному його строма (інтерстицій). Тому іноді таке запалення називають інтерстиціальним.
Причини: слабкі хронічні подразники, що надходять до органу з кров'ю або лімфою, кормові токсини (гнилі, кислі, зброджені корми), збудники хронічних інфекційних хвороб (бруцельоз, актиномікоз та ін.), збудники інвазійних хвороб (гельмінти, найпростіші паразити ). Під дією цих причин відбувається подразнення адвентиції судин і сполучнотканинних прошарків органів, що веде до розростання строми. Виникаючі у зв'язку з цим розлади крово- і лімфообігу порушують живлення органу. Безпосередній вплив токсинів на паренхіматозні і нервові елементи органу викликають атрофію, дистрофію, а іноді розвивається некроз функціональних (паренхімних) елементів органу.
При даному запаленні орган рівномірно збільшується в об’ємі, стає блідим, щільним, погано ріжеться ножем.
На розрізі органу виражене розростання його строми у вигляді потовщених прошарків волокнистої сполучної тканини. Згодом може відбутися рубцеве стягнення новоствореної сполучної тканини, орган зменшується в об'ємі, поверхня його набуває зморшкуватий, горбистий вигляд. Функція такого органу значно знижується.
Прикладами можуть бути цирози печінки, кардіосклерози, інтерстиціальний нефрит при бруцельозі, інтерстіціальне запалення молочних залоз (мастит) і скелетної мускулатури (міозит).
Дифузне запалення слід відрізняти від хронічного запалення при інших видах запалення, де розростання сполучної тканини є заключною фазою процесу.